Київські музейні скарби

Києво-Межигірська фаянсова фабрика – потужне підприємство з виготовлення фаянсових виробів, що функціонувало в 1798–1877 рр. на Київщині. Основними напрямками діяльності були продукування посуду, предметів декоративного характеру, культового призначення, скульптури з бісквітної маси тощо. Загалом асортимент виробів включав понад 120 найменувань.

У формі та декорі ваз початку ХІХ ст. чітко виражені особливості стилю ампір. Розмаїттям форм відзначається чайний, кавовий, столовий посуд. Особливо елегантний вигляд мають сервізи, вкриті бузковими поливами, прикрашені рельєфним декором, так звані гіпюрові, які свого часу стали своєрідною візитною карткою Києво-Межигірської фабрики.

З 1811 р. тут вперше з-поміж інших підприємств в оздобленні виробів почали застосовувати техніку друку. Поширеною була військова тематика, зображення краєвидів та архітектурних пам’яток міст, зокрема, Києва, Межигір’я та ін., пейзажні мотиви тощо.

Ритуальна (весільна та святкова) посудина для напоїв (на вино чи горілку). Зооморфний посуд з давніх часів набув поширення по всій Україні, символізує родинний добробут, заможність. Напої, котрі виливались з утроби посуду, очевидно, асоціювалися з кров'ю жертовних тварин, їхньою магічною життєвою силою, що було пережитком давніх язичницьких обрядів. Семантика цього посуду підсилювалась і тотожною символікою глиняної уявної вовни, якою оздоблювались ці вироби.

Композиційне вирішення посудин-левів усталене: вони мають циліндричний тулуб, виточений на гончарному крузі, до котрого доліплюються ноги, голова, хвіст, рельєфні прикраси, що імітували вовну. Тварини стоять, закинувши хвіст на спину, піднявши трохи голову і відкривши рота, у якому є отвір для виливання рідини. Форми масивні, узагальнені, статичні.

Можливо гончарі наслідували форми металевих акваманілів (водоліїв), що набули поширення у Західній Європі у ХІІ-ХVІст., а у Київській Русі відомі від ХІІст. (у Києві знайдені бронзові акваманіли домонгольського часу у вигляді барана і козла, у Переяслав-Хмельницькому та Чернігові — у вигляді лева, на Івано-Франківщині — крилатого грифона). Зооморфний фігурний посуд завжди вкривали поливами, що може свідчити про його цехове походження.

У колекції музею серед великої кількості подібного посуду дволикий лев — єдиний (можливо унікальний варіант цієї форми), він вражає до того ж характерними рисами чоловічого (з підкрученими вусами) обличчя. Безперечно, автором цього твору був високопрофесіональний і талановитий гончар.

Дмитро Федорович Головко (1905–1978) народився 6 листопада 1905 р. в м. Умані на Черкащині. П’ятнадцятирічним хлопцем вступив до Уманської дворічної школи народного мистецтва імені Т. Шевченка (його вчитель – мистецтвознавець, засновник уманської школи К. І. Кржемінський (1893–1937). У 1921р. в Умані відбулася перша виставка творів молодого Дмитра Головка.

У 1928 р. закінчив навчання в Межигірському керамічному технікумі. Диплом художника кераміки отримав як випускник Київського технологічного інституту кераміки і скла.

У 1930–40 рр. працював у промисловій кераміці, на будівництві (на Донбасі, Кузбасі, Азовсталі), на металургійних виробництвах.

З 1940-х рр. заявив себе як самобутній художник декоративного мистецтва. Протягом 1950–70-х рр. наполегливо експериментував в техніко-технологічному напрямку, одночасно працюючи над розвитком скульптурних та емоційно-образних можливостей фігурних посудин, підкреслюючи їх монументально-декоративні якості. Створив ряд творів, без яких сьогодні неможливо уявити українське декоративне мистецтво.

На Міжнародній виставці сучасної кераміки у Празі (Чехія, 1962) та на Міжнародному конкурсі художньої кераміки у м. Фаенца (Італія, 1969) твори художника отримали золоті медалі.

Дмитро Головко належить до видатних митців яскравої індивідуальності, в творчості якого втілилися найкращі риси традиційного народного гончарства в поєднанні з високими якостями професійного художника і талановитого технолога-кераміста.

Роботи зберігаються в музейних зібраннях, приватних збірках, експонувалися на виставках в Італії, Канаді, Болгарії, Данії, США, Норвегії, Німеччині, Чехії, Польщі, Фінляндії, Єгипті, Франції, Японії, на Кубі. У колекції НМУНДМ зберігаються 138 творів художника.

Гордістю музейної колекції є найбільша та найкраща частина творчого доробку народної художниці України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, Марії Примаченко (1909-1997), яка нараховує 650 творів.

Формування збірки почалося з кінця 1930-х років, тому в музеї зберігаються справжні раритети – перші роботи художниці з особливим світобаченням, аналогів якому не було ані в українському, ані у світовому мистецтві. Також в музеї зберігається близько керамічних 40 робіт, датованих 1936-1937 рр. На готову поверхню керамічного виробу М. Примаченко переносила свої улюблені мотиви – лисичок, мавп – або розмальовувала їх квітами. 1936 року вона самотужки зліпила та розмалювала невелику скульптуру «Крокодила».

Про походження пам’ятки відомо, що надійшла вона до музейної збірки у 1913 році з села Сотники колишнього Канівського повіту Київської губернії. Можливо, скульптура Архангела знаходилася в іконостасі Свято-Михайлівської церкви, яка була зведена у селі не пізніше 1740-х років. Ці свідчення про «старий» дерев’яний храм збереглись у праці Л. Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии, или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся», надрукованій в типографії Києво-Печерської лаври 1864 року. Але в дослідженні відсутній опис церковного іконостасу, немає даних про його виконавців. Лише за стильовими ознаками скульптури можна припустити, що створено її було в період розквіту барокового мистецтва у середині XVIII століття.

У високих іконостасах, тип яких сформувався наприкінці XV і особливо став поширеним у XVII – XVIII століттях, вагомого значення набула ажурна рельєфна різьба по дереву. Мотиви у вигляді виноградної лози, акантового листя, квітів, плодів, вкривалися золоченням або поліхромним розписом. Паралельно з рельєфною різьбою розвивалося мистецтво церковної скульптурної пластики, до якої можна віднести і зображення Архангела Михаїла.

Серед Архангелів, які є благовісниками Бога, Михаїл постає воєводою Небесних Сил, поборником (захисником) Слави Божої. Йому співається в ікосах (рядках церковного піснеспіву): «Радуйся, закона служителю». Найчастіше образ його присутній в композиції «Деісус» (з давньогрецької – «Моління») разом із Архангелом Гавриїлом, до якого звертаємося: «Радуйся, благодати вестниче». Ім’я Михаїл з давньоєврейської означає «Хто яко Бог?» або «Хто вищий за Бога?» і постає запитанням до всіх гонителів світла і правди Божих, на захисті яких він стоїть. Тому й зображують його воїном з мечем у військових обладунках, Архистратигом (з давньогрецької – головнокомандувачем) Небесного Воїнства. Цей тип зображення за візантійським каноном отримав розповсюдження у церковному мистецтві і відомий, наприклад, в композиції «Явлення Архангела Михаїла Іісусу Навіну» XIII–XIV століть. Знайомі нам подібні іконографічні образи святих воїнів – великомученика Георгія, Дмитра Солунського, Іоанна Воїна, Федора Тірона, Федора Стратілата та багатьох інших.

Архангел Михаїл з колекції Національного музею українського народного декоративного мистецтва зображений молодим воїтелем в одязі римського центуріона (з латинської – сотника) у шоломі з плюмажем (прикрасою з високого пір’я). На панцирі – рельєфні маскарони у вигляді людського обличчя. Зелена туніка до колін з широкими рукавами декорована вертикальними стрічками золотавого кольору. Червоний довгий плащ, пояс та «поножі» з рельєфним узором – атрибути влади та гідності. У правій руці Архангела вірогідно знаходився меч, який не зберігся, як і крила. Про це можна судити, порівнюючи твір з іншими подібними пам’ятками. Ліва рука Архангела тримає круглий диск – «зерцало», на якому розміщений живописний образ Бога-Отця.

Зображення Архангела Михаїла виконане в техніці круглого різьблення та доповнене поліхромним розписом на левкасній основі, що надає твору декоративності та святковості.

Також представляємо вам ще одну роботу Дмитра Головка - зооморфну посудину у вигляді  барана, яка вражає своєю вишуканістю форми та яскравістю поливи.

Для писанок Київщини характерною особливістю орнаментації є поєднання геометричного орнаменту з рослинним. Розпис виконується зеленою, червоною, коричневою фарбами. Фон представленої писанки є темно-зелений зі світло-коричневими плямами і крапками. На вершинах писанки і з боків розташовано шість восьми-пелюсткових розет. Писанка декорована в традиційній восковій техніці.