Про подію
Скульптура — традиційний вид мистецтва, що протягом тисячоліть був майже незмінним. Дуже довго вона була статичною, фактично пам’ятником. В історії мистецтва існує безліч скульптур, що зображують білих чоловіків верхом на конях: саме так повинен був виглядати образ впливової людини, героя та за останнє століття все дуже стрімко змінилось.
Почав цей процес французький скульптор Огюст Роден. Створювавши скульптуру Оноре де Бальзака, він намагався висловити особистість письменника, зробити його образ живим. Це один з перших випадків в історії мистецтва, коли скульптор поставив жвавість і експресію вище традиції. Американський аналітик сучасного мистецтва Розалінда Краус у своєму есе 1976 року «Скульптура в розширеному полі» пише, що саме в той момент скульптура перестала бути пам’ятником. Але разом з тим постало питання: що ж тепер таке скульптура? Спочатку була традиція, мета і завдання. А що тепер? Розуміння скульптури та її логіки трансформувалося вперше за дуже довгий час. Скульптура змінюється і сьогодні, тому ми продовжуємо шукати відповіді на запитання, чим вона є, і запрошуємо до цього діалогу.
Сьогодні Україна переосмислює радянських культурну спадщину. Цей процес пов’язаний з рядом суперечностей та складнощів, а пошук рішення для збереження і переосмислення культурної спадщини є вкрай необхідним.
Після хвилі декомунізації в Києві залишився один об’єкт, чия подальша доля викликає багато питань — пам’ятник Миколі Щорсу, що за збігом обставин нині знаходиться біля вулиці Симона Петлюри. Монумент Миколі Щорсу, червоному командирові Громадянської війни 1917-1922 рр був відкритий 30 квітня 1954 року, над ним працювала група скульпторів: В. З. Бородай, Н. М. Суходолов, М. Г. Лисенко, архітектори А. І. Заваров і А. І. Власов.
Мистецтво буває різним і здатне викликати всілякі емоції. Виклик в тому, щоб навчитися ставитися до нього правильно. Мистецтво може і повинно бути предметом дискусії: це не завжди просто, але все ж краще, ніж закривати очі на важливі для суспільства питання. Здатність сприймати мистецтво з гумором без зайвого пафосу й агресії та мати власну критичну думку — найкраща тактика для аналізу мистецтва радянської доби. Існування неоднозначних сторінок в історії мистецтва будь-якої країни — це завжди можливість пошуку нового сприйняття, а не створення проблеми задля знищення пам’яті про минуле. Забороняти, знищувати або ховати культурну спадщину, замість того щоб обговорювати й переосмислювати, — не найкраща практика, яку найчастіше обирали тоталітарні режими минулого. Нове деміфологізоване скульптурне рішення твору має повернути його в суспільне середовище, де кожен може його бачити й перебувати поруч з ним. Такий підхід забезпечує відкритий доступ до мистецтва для максимальної кількості людей. Мистецтво привертає увагу і викликає різні реакції, але не потрібно цього боятися. Бо воно може стати початком діалогу з суспільством, можливістю поставити питання: «Яким, на вашу думку, має бути мистецтво і чому? Чи хочете ви бачити його в вашому місті?». Питання — це можливість отримати відповідь.
Художники:
Михайло Лисенко,
Олександр Довженко,
Вова Воротньов,
Данило Манжос,
Po Kа
Куратор: Андрій Сігунцов
Під час вікдкриття проекту також відбудеться презентація Litchi Crimson «Крах пам'ятників краси. Руйнування теперішьного заради кращого майбутнього »
Глобалізація сучасного світу неодмінно сприяє розширенню людської свідомості. Обнулення сприйняття змушує подивитися під новим кутом на парадигми минулого в рамках сьогоднішнього дня. Змінам завжди передує переосмислення краси і її глобальної цінності, а також суб'єктивного бачення кожного з нас. Український бренд одягу і аксесуарів Litchi Crimson, дизайнера Тетяни Кармазіної, став втіленням швидкоплинності часу і переусвідомлення ідеї краси як такої.
Час роботи:
Пн: 11:00-16:00
Каса працює з 11:00 до 15:15
Вт-Нд: 11:00-19:00
Каса працює з 11:00 до 18:15
Вхід: на відкриття вільний
у інші дні 30/20 грн
